Впевняю себе: то не серце,
То просто запалення нерва.
Незручно лежала, напевно.
Воно ж іще б’ється? Б’ється.
Коли завмирає від жаху,
Кажу собі: дихай, ще дихай,
Помалу, потроху, потиху,
Дивися на небо, на птаха,
Торкнися ногами підлоги,
А краще землі чи каміння,
Себе міцно стисни в обіймах,
Якщо раптом поряд нікого.
Послухай, кому ще не спиться
Від люті, безсилля й тривоги,
Хто теж потребує підмоги –
Почуй, відгукнись, дотягнися,
Щоб подарувати присутність,
Можливість із кимось мовчати,
Самотністю не захлинатись
І разом долати безглуздість.
Таке відбувається з серцем:
Якщо воно здатне боліти,
То може втішати й любити.
Воно ж недаремно б’ється.
©️Вероніка Волошина
It’s not my heart, I assure myself,
It’s just an inflamed nerve.
I must have been lying uncomfortably.
Is it still beating? It is.
When it freezes with terror,
I tell myself, Breathe, breathe some more,
Bit by bit, slowly, gently,
Look up at the sky, at the bird,
Touch the floor with your feet,
Or better yet, the ground or a stone,
Hug yourself tightly
In case there’s no one else around.
Listen, who is still awake
From rage, powerlessness and anxiety,
Who also needs help.
Hear, respond, reach out
To give presence,
The opportunity to be silent with someone,
Not to be drowned by loneliness
And to overcome meaninglessness together.
This is what happens to the heart:
If it can hurt,
It can comfort and love.
It beats for a reason.
©️ Veronika Voloshyna
Veronika Voloshyna is one of our Global Peace Warriors (to learn more click here). She lived in Dnipro, Ukraine until she became a refugee after the war started, currently living in the Netherlands. You can see her latest powerful blog post “Living Under Genocide” here.
Leave a Reply